Жоден політик не має відношення до перемоги у Стокгольмі !

Рівно два роки тому в цей день ми отримали остаточне рішення Стокгольмського арбітражного трибуналу у справі щодо контракту на транзит газу, укладеного 19 січня 2009 року між НАК “Нафтогаз” та ПАТ “Газпром”. Закінчився найбільший комерційний арбітражний процес в історії людства щодо контрактів (на транзит + на поставку газу) загальною вартістю чверть трильйона доларів і позовними вимогами з обох сторін на половину цієї суми.

Здавалося б, ця історія уже завершена. І ніби існують цілком очевидні факти — про те, що це була дійсно велика перемога для України. Найбільша економічна та юридична перемога України над найбільш принциповим супротивником. Ніби має бути всім зрозуміло, що «на кону» була не лише сума, співставна з ВВП нашої країни, але й незалежність, тепло в кожній домівці, питання національної гідності.

Але довкола нашої з вами перемоги досі вистачає міфів та маніпуляцій. Їх навмисно розповсюджують зовнішні та внутрішні вороги України. Пропоную з ними боротися. Буду вдячний за поширення.

Міф. Загальна сума перемоги Нафтогазу склала 3 мільярди доларів. А у першій справі, щодо контракту на поставку газу, Нафтогаз взагалі спочатку програв.

Факт. За рішенням арбітражу Нафтогаз отримав від Газпрому 5 мільярдів доларів, і успішно відбив вимоги Газпрому на суму більше 82 мільярдів доларів.

Загальна сума компенсації, яку визначив трибунал у справі щодо контракту на транзит газу становила 4,63 млрд доларів. Відразу після рішення, ми отримали 2.1 мільярди доларів — через взаємозалік за газ, який провів арбітраж. Іншими словами, отримали у вигляді газу. Живими грошима напередодні Нового року ми дійсно отримали 2.9 мільярди доларів (ця сума якраз включає відсотки). Разом виходить 5 мільярдів доларів.

У справі щодо контракту на поставку газу Нафтогаз також отримав приголомшуючу перемогу. Нам вдалося повністю відбити вимоги Газпрому за положенням контракту “бери або плати” на суму більше 80 мільярдів доларів. Плюс нам вдалося переглянути ціну газу, і відтак арбітражний трибунал присудив, що ми маємо заплатити тільки за реально відібраний газ, причому на 2 мільярди доларів менше, або фактично в два рази менше, ніж ми мали би заплатити Газпрому без перегляду ціни.

Якби ми програли, найменше, щоб міг зробити Газпром — це перестати платити за транзит, зараховуючи ці платежі у погашення боргу, і пред’явити претензії вже до держави. Як наслідок, вже в у 2018 році Україна би увійшла в жорстку економічну кризу, бюджетники залишилися би без грошей. “П’ята колона” та сепаратисти тріумфували би. На це і розраховувала Росія.

Наші вороги навмисно не хочуть, щоб ми всі усвідомлювали, якої смертельної для України загрози нам вдалося позбутися. Чому? Зокрема тому, що вони розраховують знов заманити нас у пастку.

Міф. Арбітраж прийняв політичне рішення, посилаючись на проблеми з економікою України.

Факт. Стокгольмський Арбітражний трибунал у своєму рішенні посилався на контрактні зобов’язання сторін і на закони, а не на політику чи “жалість до України”.

Арбітражний трибунал, включно з арбітром, якого номінував сам Газпром, у своєму рішенні чітко зазначив, що Газпром має сплатити компенсацію недоотриманого прибутку Нафтогазу за невиконання Газпромом своїх контрактних зобов’язань. Схожа ситуація з переглядом ціни — контрактом передбачено право сторін на перегляд ціни, а Газпром неправомочно відмовлявся це робити. Стосовно вимог з боку Газпрому за положенням “бери або плати”, арбітраж визнав їх “нерозумно надмірними” з точки зору законодавства Швеції, яке домовилися застосовувати сам Газпром та Нафтогаз. Іншими словами, Газпром свого часу “надурив” Нафтогаз, що не тільки загальний принцип “бери або плати”, а і конкретні умови контракту відповідають європейським правилам. А за законодавством Швеції так “дурити” споживачів не можна.

Наші вороги хочуть, щоб всі думали, що це не ми перемогли, а це нас “пожаліли”. Насправді ж ми в чесній боротьбі відстояли свої права, встановили справедливість, і не дозволили пригнічувати Україну. При цьому ми маємо усвідомлювати, що українську сторону свого часу дійсно “обдурили”, і ми маємо винести з цього відповідні уроки.

Міф. Це просто Тимошенко підписала погані контракти

Факт. Це “вирок” системі влади, яка склалася в Україні

Тимошенко домовилася з Путіним про окремі комерційні аспекти, контракти узгоджували і підписували Нафтогаз та Газпром. Переговори і підписання контрактів були лише “вершиною айсбергу”. При цьому багато чого вже залежало від того, як сторони потім дотримувалися умов цих контрактів, і як українська сторона використовувала можливості для захисту своїх прав, які надавали ці контракти.

Росія розглядала питання поставки та транзиту газу як одну з найголовніших складових по суті колоніальної політики по відношенню до України. Тому до цих контрактів Росія ставилася відповідно. І ці контракти неправильно розглядати поза контекстом. Росія всіляко стимулювала критичну залежність України від російського газу.

Україну позбавили можливість імпортувати газ з Середньої Азії. Стимулювалася корупція і популізм українських політиків, які призводили до неефективного споживання газу, занепаду власного видобутку, існування посередників між Газпромом та Нафтогазом.

Фахівці в Нафтогазі, які мали не дати Газпрому “обдурити” своїх керівників, не перевіряли запевнення Газпрому про відповідність європейським правилам, потім виправдовуючись тим, що вони думали, що про все це вже було домовлено “нагорі” і вони не можуть нічого змінити. Саме в таких умовах підписувалися контракти.

А на етапі вже виконання контрактів, Нафтогаз був фактично відданий під контроль бізнес-партнерів Газпрому, і тому нас не може дивувати той факт, що вони не використовували можливості, які надавали ці контракти для захисту інтересів України.

Міф. Україна виграла передусім завдяки [Прізвище політика або політичному призначенцю, який мені подобається]

Факт. Роль політиків і політичних призначенців у найкращому випадку зводилася до допомоги або неперешкоджанню роботі професіоналів

Почну з того, що “у перемоги багато батьків, поразка завжди сирота”. Але у нашому випадку ця проблема вже перейшла допустимі межі, і тепер це вже питання боротьби з паразитуючим порядком, який є одним зі стовпів системи влади в Україні.

▪️Від прихильників Тимошенко можна почути, що перемогли передусім тому, що вона підписала такий гарний контракт. Як я вже пояснив, контракт мав значні недоліки, не кажучи вже про те, вона його не підписувала. Якщо ж казати про положення контракту, які дозволили нам звертатися до Стокгольмського арбітражу і судитися за правом Швеції, то це заслуга Ігоря Діденка, тогочасного заступника голови Нафтогазу, а не Тимошенко.

▪️Від прихильників Яценюка можна почути, що перемогли передусім тому, що це Яценюк “пішов в арбітраж” проти Газпрому і був лідером цього процесу. Насправді, Яценюк ухвалив лише політичне рішення «почати» інший арбітраж (не за транзитною справою, а за справою щодо контракту на поставку газу). І це було потім, а спочатку Яценюк послав Коболєва у Москву домовлятися, щоб Газпром зберіг “знижку Януковича” і відтермінував виплату боргів. І в арбітражі за справою щодо контракту на поставку газу Яценюк наполягав на юридичній позиції, яка виявилася програшною, і ми виграли завдяки тому, що розробили альтернативну позицію.

▪️Від прихильників Порошенка можна почути, що перемога стала можливою завдяки його політичному лідерству. Сам Порошенко публічно підтримував арбітраж, але, наприклад, такі можновладці за часів президентства Порошенка, як Гройсман, Вовк, Демчишин, Насалик зіграли негативну роль в арбітражному процесі.

▪️Від прихильників сьогоднішньої влади можна почути, що це лише завдяки політичними домовленостям нової влади з Росією вдалося отримати гроші від Газпрому. По-перше, ці гроші, 2.9 мільярди, це тільки частина того, що ми виграли в Стокгольмському арбітражі. По-друге, Газпром прямо вказав, що сплачує ці гроші за рішенням арбітражу, а для цього спочатку потрібно було виграти в арбітражі. Ну і, по-третє, отримання цих грошей було лише питанням часу, оскільки ми арештували активи Газпрому за кордоном і готувалися до примусового стягнення. До речі, за весь час затримки зі сплатою нараховувалися чималі відсотки. Особливо дивно чути, що це начебто анбандлінг допоміг отримати ці гроші. Анбандлінг не тільки не мав відношення до цього, він навіть до продовження транзиту мав дуже опосередковане значення. Ті, хто так каже, або не розуміє, або свідомо маніпулює.

▪️Мені іноді закидають, що я останнім часом зрідка згадую Коболєва, голову Нафтогазу, в контексті перемоги в Стокгольмі. Безперечно, голова компанії є причетним до всіх перемог компанії. Але я свідомо акцентую увагу саме на професійній стороні, а не на політичній. Без відношення до конкретного прізвища голови компанії, який в Україні традиційно призначається політиками передусім через політичні причини, голова компанії не керує безпосередньо командою, яка вела арбітраж. Крім того, кожен з нас робить власний вибір щодо того, чи активно змінювати систему влади, чи намагатися зберегти статус-кво.

І я хочу дуже чітко донести до всіх думку, що ця перемога стала можливою передусім завдяки діям професіоналів і всупереч порядкам, заведених у системі влади, а не завдяки їм.

Міф. Перемогу здобували західні юристи, українська команда ні до чого

Факт. Західні юристи діяли згідно інструкцій, які їм давав Нафтогаз, і вони були лише частиною загальної команди

Це насправді одна з найбільш небезпечних маніпуляцій. Але перейдемо до суті. Візьмемо за приклад кіновиробництво. Кіно знімають кінооператори, у кадрі працюють актори. Від їхньої професійної майстерності дійсно багато залежить. Але ж нікому не спадає на думку казати, що автор сценарію або режисер, наприклад, нічого не роблять і лише присвоюють собі славу. Адже в кожному процесі є різні рівні відповідальності.

У нашому випадку передусім важливо було довести економічними розрахунками, що умови окремих положень контрактів є кабальними для Нафтогазу. Ми мали довести зловживання «Газпрому» своїм монопольним становищем на ринку, обґрунтувати перегляд ціни на газ до ринкового рівня, компенсацію недоотриманого прибутку тощо. Крім того, ми з командою мали шукати свідків та самі свідчити в арбітражі.
Більше про це писав тут: http://bit.ly/2PlorbD

Юристи мали підібрати найоптимальніші юридичні інструменти для захисту нашої позиції. Не применшую їхні заслуги, але все ж відповідальність (в тому числі потенційно кримінальна лежала на внутрішній команді Нафтогазу).

Але мене засмучує передусім те, що аргументи про нібито ключовий внесок юристів позбавляють нас із вами права пишатися справжньою і важкою перемогою, яка дуже потрібна сьогодні всім. І що ще гірше — лише культивують у нас комплекс меншовартості.

Міф. Перемогти Газпром було просто.

Факт. Наша перемога “висіла на волосині”. Ми були за крок до приголомшливої поразки.

Якби ж все було так просто, ми б тільки були раді 😉 Але, на жаль, це так не працює. Наприклад, у контрактах чорним по білому були прописані наші зобов’язання щодо “бери або плати”, на які українська сторона погодилася у 2009 році, і об’єктивно ми їх не виконували. Те, що зобов’язання були абсолютно кабальними — ще потрібно було довести так, що не залишалося жодного сумніву. Бо якби був хоча б один сумнів, то спрацював би загальний принцип, що “контракти мають виконуватися”. Власне на це і пішло майже 4 роки. Ми у нас було вісім ліній юридичного захисту, спрацювала лише остання. Нашою останньою надією була норма шведського права, яка звичайно застосовується для захисту побутових споживачів, які купують праски та пральні машинки не читаючи, що написано дрібним шрифтом у супутніх документах. Це і було “волосиною”, на якій висіла наша перемога, оскільки ми, велика компанія з купою юристів, захищалися від вимог на 80 млрд доларів за найбільшими у світі комерційними контрактами, чіпляючись за норми закону, який захищає простих шведів, що купують побутову техніку за кілька сотень доларів, взагалі не читаючи документи.

У випадку з контрактом на транзит газу, ми вимагали компенсацію за недопоставку газу для транзиту, хоча всі чітко розуміли, що контракт не містив норми “качай або плати”. Зі сторони це виглядало так, що ми з’їхали з глузду — ми не хочемо платити за принципом “бери або плати”, який чорним по білому прописаний у контрактах, але хочемо, щоб Газпром платив нам за принципом “качай або плати”, якого в контракті не взагалі не було. Навіть наші зовнішні юристи та експерти спочатку не могли зрозуміти, як ми можемо позиватися до Газпрому щодо транзитного контракту.

Нам дійсно довелося чіплятися за положення контракту про компенсацію завданої шкоди, яке хоча і є стандартним для договорів, але воно зазвичай застосовується для зовсім інших ситуацій. Крім того, нам довелося доводити, що недоотриманий прибуток дорівнює завданій шкоді. Враховуючи величезну суму компенсації, яку ми вимагали і яку нам присудили, ми мали з усіх сторон довести, що це не тільки законно, а справедливо з економічної точки зору. Зі сторони Газпрому були тисячі сторінок обґрунтувань того, чому це не так. Але наші аргументи, також на тисячі сторінок, були більш переконливими. Причому, якби у арбітражного трибуналу були сумніви, нам би нічого не присудили.

Міф. Це ми відмовились купувати дешевий російський газ, тому і був арбітраж. І через конфлікт із Газпромом газ для українців став дорожчим.

Факт. Контрактна ціна на газ у 2014 році була вище європейської, і це Газпром припинив поставки газу.

Як би не хотілося так думати деяким колишнім політикам, це не ми відмовилися купувати російський газ. Це Газпром після втечі Януковича підняв ціну на газ майже вдвічі. І він мав на це право, оскільки в 2010 та 2013 роках приведення контрактною ціни фактично до ринкового рівня здійснювалося через «знижки», які російська сторона мала право скасувати в односторонньому порядку. От свого часу Росія брала на «гачок» українських політиків, які обіцяли дешевий газ.

Також відразу після втечі Януковича Газпром почав вимагати невідкладну сплату багатомільярдних боргів за вже поставлений газ, і перекрив трубу, доки ми не розрахуємось. Оскільки з об’єктивних причин ми не могли цього зробити, Газпром формально навіть першим звернувся до Стокгольмського арбітражу, аби вимагати з нас гроші. Що було далі — усім відомо.

Що стосується “дешевого російського газу”, то ми якраз і вимагали в арбітражі перегляду ціни, бо вона за контрактом була вищою, ніж в Німеччині. Так сталося тому, що у контракт була закладена формула з прив’язкою до нафтопродуктів. У суді нам вдалося знизити ціну російського газу для України. За “контрактом Тимошенко-Путін” ціна газу була 485 доларів за тисячу кубічних метрів. За рішенням арбітражу — 352 долари. Фінансовий ефект від перегляду ціни склав 1.8 мільярда доларів.

Коли Росія перекрила нам газ, ніхто не вірив, що ми зможемо знайти альтернативу. Але ми це зробили, вирішивши проблеми з інфраструктурою, оформленням, фінансуванням тощо. Ми купували газ у європейських країн за ціною нижчою, ніж була в Газпрома.

Так, у платіжках зараз дійсно більша цифра, ніж була колись. І до цього дуже любить апелювати одна колишня прем’єр-міністр. Але вона не пояснює своїй аудиторії, що газ був дешевим тільки тому, що ціна для населення була адміністративно встановлена на рівні, набагато нижчому за ціну, за якою купувався газ у Газпрому. Українці все одно від цього потерпали, хоча не напряму, а через державний бюджет (тобто так само з наших із вами грошей), просто політики це приховували.

Міф. Все одно ми пішли домовлятися з росіянами і пробачили їм борги.

Факт. Ми домоглися повного виконання рішення арбітражу, а позови у новому арбітражі фактично обміняли на продовження транзиту.

Цей міф опосередковано стосується нашої перемоги, але достатньо часто звучить останні кілька місяців, тож вимагає спростування.

По-перше, потрібно розглядати цю історію комплексно. Найважливіший (з цілком об’єктивних причин) результат судів проти Газпрому — це анулювання наших боргових зобов’язань. Погодьтеся, було би не дуже весело, якби нашим головним кредитором була країна, що окупувала наші території та вбила 13 тисяч українців. Хоча, звісно, той факт, що ми змогли отримати ще й компенсацію у 5 мільярдів доларів, робить цю перемогу ще важливішою.

По-друге, ми не пробачили росіянам все. Антимонопольний комітет дійсно анулював штраф щодо Газпрому в рамках врегулювання взаємних претензій, але це сталося лише після того, як були стягнуті всі активи Газпрому на території України, а за кордоном залишок цього штрафу було практично неможливо стягнути.

Наші нові позови на 12 мільярдів доларів — це гроші, за які ще потрібно боротися, потенційно — роками. А транзит — це живі гроші вже зараз, які, на жаль, дуже потрібні українській економіці. Ми керувалися інтересами українців у тих умовах, що є сьогодні.

І по-третє, ми не перестанемо судитися з Росією та відстоювати інтереси України. Минулого тижня подали оновлений позов на 8 млрд доларів проти Російської Федерації щодо втрачених активів Нафтогазу в окупованому Криму.

Крім того, як уже казав, не виключаємо можливості нових позовів проти власне Газпрому. В обох випадках маємо оптимістичні прогнози 💪

Чи не в кожної країни є свої символи перемоги — у когось це місця переможних битв, у когось місця повалення тоталітарного режиму чи проголошення незалежності. #Стокгольм мав усі шанси посісти почесне місце в нашому національному переліку символів перемог. Ми з командою також доклали зусиль, аби зробити Стокгольм символом перемоги. Для когось це тепер так, для когось, на жаль, ні.

Мені щиро шкода, що так багато (про)російських політиків, журналістів, експертів та блогерів доклали стільки зусиль, аби позбавити нас цієї перемоги. Аби ми й далі гальмували через комплекс меншовартості, аби не претендували на нові звершення та губилися у чварах.

Але користуючись нагодою, ще раз наголошу, що Стокгольм — це не про персональний кейс, це про національний приклад того, як українці можуть перемагати, якщо працюють злагоджено, професійно та чесно.

І що не менш важливо, Стокгольм — це про силу права, а не право сили. Адже обравши судитися у країні з верховенством права, а не домовлятися з Росією та торгувати незалежністю, ми як нація ще раз підтвердили європейський вибір України. Змагатися з шулером марна та завідомо програшна справа. Натомість ми тепер точно знаємо, що достатньо сильні, аби змагатися навіть з Газпромом та Росією у чесній боротьбі. Цей урок нам критично важливо засвоїти.

Ще раз дякую нашій маленькій та професійній команді. Попереду — нові виклики.

юрійВітренко

Юрій Вітренко, Генеральний директор “Нафтогазу”, facebook

Попередня публікація автора – Критика минулої влади щодо контракту з Газпромом – лицемірна

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws Думки авторів не завжди збігаються з думкою редакції rss