Виступ Президента – рівень маршрутки чи лавочки під під`їздом

Наш Президент, і це не може не тішити, нарешті почав читати Митця.
А це означає, що в його свідомості потихеньку відбувається крен від дешевого позаплінтусного 95-го кварталу до справжніх речей.
Та й образ Принца йому ніби подобається.
Бо його новорічний виступ ніби списаний, з, очевидно, сучасною адаптацією, із знаменитого `Гамлєта` Леся Подерв`янського.
Хіба це не `за мотивами`?
`Гамлєт. Не можна мстить. Повинні ми любити всіх підо…сів, злодіїв, убивць. Бо кожний з них – народ, всі – богоносці.
Привид (іронічно). То може ти і м’яса не їси?
Гамлєт. Ні, не їсу я м’яса принципово. Я тільки випить іноді люблю, бо ми народ широкий і гостинний і випити ми можем до…я…`

Я не можу серйозно розбирати новорічний виступ Президента, бо більш незрілого не пам`ятаю.
Це, за змістом, рівень маршрутки чи лавочки під під`їздом, при всій повазі.
І обличчя, знамениті чи абсолютно незнайомі, які вигулькували за його спиною, лише додавали цього ефекту.
`Солнечному миру —
Да! Да! Да!
Ядерному взрыву —
Нет! Нет! Нет!`
Такоє…

Президент – це найвища посада в країні, тут однієї хваленої і розтиражованої щирості малувато.
Те, що українські громадяни повинні поважати один одного, треба було думати раніше, в Юрмалі і на багаточисельних сценах. І щоб Клавдій, хтивий дядько Принца, не підбирався тепер до нього заблизько.
Репутація – така штука, що ніколи не дасть себе забути, хоч би як щиро не бити себе потім у груди, тим паче, якщо ти вже виліз на святкову тумбочку і тебе всі, навіть мимоволі, бачать.

Майдан показав, як треба поважати один одного, коли в одному котлі спокійно варилися обидві мови, коли усі соціальні прошарки та найвіддаленіші один від одного регіони знаходили щодня спільну мову, коли мільйони емоційних людей ходили повз скляні вітрини в центрі міста і жодна не була розбита, може, треба було туди прийти і повчитися повазі.

Про тезу `какая разница` вже навіть нецікаво говорити. Хто писав для Президента цю частину ролика, як казав наш фізик у школі – `сідай, двойка!`.

Я думаю, що якраз нормальні свідомі громадяни повинні своїм щоденним прикладом побутової, громадянської поведінки показувати, що `лишь бы человек был хорошим` і `какаяразница`- не піде.
Навіть тут, у ФБ, я вже бачу багато прикладів взаємоповаги, розуміння та громадянської зрілості (попри сварки та дискусії) – тобто, усвідомлення приналежності до української держави, без жодного пафосу.

Люди були, є і будуть різними і поняття хорошого чи поганого також буде завжди неоднаковим, і завжди з мамою будуть говорити своє мовою, хіба хтось із нормальних людей цього не розуміє?
Підкреслювати постійно це, безкінечно повторювати, бити весь час у цю точку, зробити це навіть головною темою новорічного привітання – породжувати підозру про нещирість намірів про взаємоповагу та об`єднання. А лише про намагання сподобатися та отримати побільше умовних масових електоральних `лайків`.

І, між іншим, шкода, що прогнозом погоди Адміністрація та режисери ролика не поцікавились заздалегідь. Бо оцей теплющий президентський светр-гольф високо під шию при плюсовій температурі повітря та ще й у свято був, м`яко кажучи, недоречним.
Але це я вже чіпляюсь з-за особистих синоптичних амбіцій))

Просити про взаємоповагу, мріяти про справні ліхтарі та якісний асфальт, але ніби забути, що в нас справжня війна із справжніми смертями та реальним ворогом, що в нас купа проблем з реформуванням головних життєдіяльних гілок суспільства – це якось не по-президентськи.

Тому, виходить, що нам треба самим заповнювати ці ніші, тим більше, що Президент сам просить, щоб ми виконували його функції. Втримувати і розвивати державні інституції.
Щоб ми не повторювали в новому році часто вслід за Митцем `О часи, о Данія нещасна!`, будемо втримувати рівновагу, набиратися розуму, досвіду, вчити та вчитися.

І чекати на Святвечір та Різдво.
Ось там – і взаємоповага, і об`єднання, і справжня культура, і міцний фундамент, і відданість, і любов.

наталіяДіденко

Наталка Діденко

Русь | Всесвіт © rous.ws Думки авторів не завжди збігаються з думкою редакції rss