Вітаю Антона Дробовича з призначенням директором УІНП

Я вітаю мого друга Антона Дробовича, і співчуваю йому від усього серця!
Стати директором Український інституту національної пам’яті в час, коли країна тріщить від розколів, створених ззовні і зсередини – це страшний виклик. Але це і грандіозний ШАНС. І для Антона, і для України.
Простий київський хлопець, який не мав за собою ані “криш”, ані грошей, який буквально self-made man. Патріот України, що закріпив це звання службою на фронті ще тоді у 2014 – 2015 роках. Людина водночас толерантна і принципова. Я б сказав, що він входить у страшну турбулентність, де головне – не зламатись. Проте життя вже намагалось його зламати.

Реакція Інтернету смішить. Не тому, що Володимир В’ятович розкритикував призначення Дробовича, а Андрій Смолій вважає, що це ледь не зрада. Я розумію реакцію українських радикальних патріотів – не “правих”, не “націоналістів”, бо це пусті мітки! Нормальний український патріот в наш час дуже стривожений. Відхід від строгої риторики національно-державного будівництва і боротьби за Українську Державу, надлишок всякої “вати” в Зе-загонах – це факт.

Страх і стурбованість – справедливі. Бо “на кону” не вибори. На кону – Українська Держава. А ціна її втрати – вже показана у ХХ столітті. Never again, одним словом.

Проте, дорогі патріоти! Не бійтеся, як казав Іоанн Павло ІІ! І не втрачайте власного Розуму! Дорогі брати-“порохоботи”, ви стріляєте по своїх.

Страх відбирає розум, а дурень програє війну.

Дуже дивно читати про “зраду”, коли програми і публічні висловлювання і Дробовича, і Яблонського майже не відрізнялись одне від одної. Це означає, що або “все-все зрада”, або “панікер ворог перемоги”.

Я навіть не обурююсь. Я просто сміюсь.

Бо це не про Україну чи Росію, не про “правих” чи “лівих”.

Це про плінтусний рівень нашої “аналітики”. Яка робить висновки “за аналогією”, асоціативним рядом – він працював там, де хтось колись якось, а отже, він взагалі фу. Він, бачте, працював у єврейському фонді, фу. Це – рівень малої дитини. Рівень печерної людини міфологічної доби. Але ця аналітика – це те, що у нас називається “політична експертиза”, “аналітика” тощо. І ці “експерти” мають великі гонорари.

Я сміюсь, бо я ЗНАЮ, а не “онолізую”.

Перед Антоном стоїть страшенно важкий виклик:

зберегти усе добре і позитивне, що було напрацьоване за часи В’ятровича (хто пам’ятає мій пост на протест проти його звільнення, може глянути). Зберегти добре, зробити незроблене, примножити добро, подолати проблеми.

Він буде під прицілом усіх гармат світу. “Праві” будуть критикувати за все. Проросійські лоялісти – тим паче. Йому доведеться стати одночасно “бандерівцем”, “фашистом”, “рашистом” і “лібералом”. “Стати всіх для всіх” ап. Павла – тут скоріше Кіплінгове “будуй для них порти й дороги, і проклянуть імя твоє”.

Найголовніше – це не здатись. Це не скотитись в логіку дебільного політичного протистояння “ти проти мене, я проти тебе”, “ти сів не з тим, кого я люблю”. Ця логіка найперше дебільна, а потім ще й шкідлива для свободи і нації.

Бо це найлегше в нашій політиці. Вона тебе автоматом викидає у “свою групу”, привчає до “партійної логіки”, і ти поводишся як пішак у чужій грі між матричними фантомами.

Треба ламати Матрицю – і тупі “партійні” правила гри. Треба уникнути від усіх спроб упхнути тебе у їхні стереотипи і очікування.

Не впасти в логіку ненависті.

Це – потреба вступати в діалог і виходити назовні першим, залучаючи інших, навіть якщо вони попервах пручаються і відбиваються.

Бо той, хто очолив інституцію Національної Пам’яті – змушений бути інклюзивним і залучати інших, змушений творити спільний простір. В якому є місце єдності і відмінності. Бо всі є різні, але одна є Україна і Людськість. Де потрібен діалог, але на основі твердих цінностей – гідність людини і свобода України не можуть бути предметом для компромісів.

Довершити засудження кривавих злочинів СРСР – нещадне і тотальне засудження світового зла, поряд із розумінням, що це зло знайшло ґрунт серед нас. Знайти спільну мову з усіма українськими спільнотами – не відмовляючись від своєї пам’яті, але виховуючи дух прийняття і розуміння.

Тонка межа між цінностями та принципами, з одного боку, і діалогом та толерантністю, з іншого.

Але я б дуже хотів, щоб найкращі проекти, кого я знаю, поєднали свої зусилля. Це і блискучий музей Територія Терору, це і Центр Досліджень Визвольного Руху, які поклали життя на грандіозну архівну роботу і розкриття архівів КДБ (за що їм трикратна слава), це і дослідники пам’яті довкола Дух і Літера, це і Оксана Забужко, Tina Peresunko з її 100 років культурної дипломатії України, та всі здорові, людино- та україноцентричні сили.

Бо якщо цей союз станеться, якщо між ними воцариться атмосфера діалогу і раціональної дискусії, спільної творчості – перемога буде за Україною.

Друзі, будь ласка, не сваріться між собою, і не дайте фейковій логіці та псевдополітикам розколоти останні групи розумних людей і відповідальних громадян України.

Що буде далі – важко сказати. Помилки Зе-команди та всіх інших українських політиків, розколи, що розкручуються в Україні ззовні та зсередини – можуть призвести до найгірших сценаріїв.

І дуже важливо не піддатись на тимчасову кон’юнктуру, а стояти на вічних принципах і цінностях, за будь-яку ціну. Хай краще люблять боги, а не люди, і ніколи хай люди не стануть ідолами замість богів. Вибачте за пафос, але тільки тоді вічність до вас буде прихильною.

Pereat mundus et fiat iustitia, in Deo imperante.

волковський

Володимир Волковський, facebook

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws Думки авторів не завжди збігаються з думкою редакції rss