Чому історія Китаю важко дається європейцям

китайЗ вивченням китайської історії пересічний хоч би скільки освічений читач має проблеми сприйняття. Якщо тільки він не сінофон, то всі безкінечні цзінь-пінь-їнь після кільканадцяти повторів змішуються у нього в голові, і це стосується усього – від особистих імен до географії. До того ж наше куце фонетичне письмо не в стані відбити навіть саму фонетику (три чвертини звуків передані неправильно, навіть на простіші звуки, і тим більш не в стані передати різницю поміж “однаковими” словами, які насправді є різними). Це один з секретів “незбагненості”, невивченості, незрозумілості Китаю.
А якщо додати плутанину з іменами, – людина народжується з одним “фіо”, потім по мірі кар’єри отримує інше ім’я, друге, третє, нарешті вступає на трон та знов змінює ім’я (подібно до римських пап, які проходять шлях від Беппо, Бенедикто, кардинала Алергіні до якогось Іннокентія нумер такого-то). Але це ще не все, бо вона має таємне ім’я (яке приховується до самої його смерті, використовується тільки в храмі та під час гадання), а також потомки дають йому посмертне ім’я, під яким пізні хроніки потім і зватимуть його наряду, а те й замість імені тронного, поперемінно плутаючи його з іменем храмовим, а якщо автор налаштований вороже, то зватиме фігуранта дитячим ім’ям, щоби підкреслити що ніякий він не пан, – приблизно як москвопопи пишуть “Дєнісєнко” замість “Філарет”.
А що казати про міста, провінції, райони? Мало що вони незвичні та однотипні для людини поза єрогліфічним мисленням, – так їх ще перейменовують чи не в кожне правління, після ремонту, загарбання, а те і в честь ювілею чи видатної події, чи просто так. До того ж кожне поважаюче себе місто, провінція і царство мають назви офіційну, історичну, поетичну та кілька іносказательних – десь як кьонінгі у вікінгів.
Титули сановників викликають додаткові складнощі. В Європі вже котре століття адаптують їх словами “імператор, король, цар, і навіть герцог, барон, князь, маркиз”. Це дає якусь (хибну знову таки) картину уявлення про єрархію, однак смотриться шкоуюче поруч з іменем, як то маркіз Шень на ім’я Шеньхоу, батько цариці Ваншень.
На мій погляд, вестернизатору слід звертати більше уваги на промовисті назви в іменах особових та географічних, не ганяючись за звуконаслідуванням, яке – самий час це сказати – чим далі вглиб віків, тим є більш неправльним, бо єрогліф означав в різні століття ще й зовсім різні звуки. Але тримав значення, що допомагає японцю та корейцю зрозуміти основний сенс тексту, при чому той самий сенс який вислизає від європейця.
Для прикладу, замість малозрозумілих царств Ань, Янь, Пінь слід давати їхні поетичні переклади – Осіннє царство, Зелена країна, Північні землі і так далі (від слова “Жовта ріка” поруч з Хуанхе, здається, ще не вмер від перенапруги жоден школяр, а от Янцзи йому так і не переклали).
Промовисті імена царів, які вони навмисно брали при вступі на трон, або якими їх нарікали нащадки, слід також передавати не звукоподражаннями, а саме прізвищами – і такого персонажа вже важко забути, наприклад Цзянь Перемінливий, Лі Свирепий, відомий також як Ху Чорношкірий Дикун, Мань Завждиправий, Чжао Резвий-та Спокійний, Чун Оспіваний, Ся Бездоганний, Му Небездоганний, Гун Нажаль-Нахабний і так далі.

Алі Татар-заде, facebook

Попередні статті автора:

Краща економіка України не поверне Донбас чи Крим! Приклад – Корея

Україна має впроваджувати політику захисту (суб)етносів Росії

Має бути закон про те, що можна і що не можна робити в окупованому Криму

Не пишіть маячні “історія не наука” чи “філологія не наука”

Відділення церкви від держави – перш за все невтручання церкви у справи держави

Слобожанщина освоювалась українцями ще за часів Речі Посполитої

Про Анну Ярославну

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws Думки авторів не завжди збігаються з думкою редакції rss