Гундяєв не пропонує нічого для вирішення церковної ситуації в Україні

Прочитав посланіє п.Кирилла до патріарха Варфоломія із закликом не давати Україні автокефалію, “відступити”, повернутися до підтримки “УПЦ МП”, яка “за Вас молитиметься”. Все це так дивно читати: роками нічого не робилося Москвою, тепер робить конкретні канонічні дії Константинопольська патріархія, Москва протестує, але жодного – жодного! – альтернативного пункту програми, що і як на їх російську думку треба було б зробити в Україні. І дійсно, найбільше, що вражає у сучасній ситуації – це повне невміння Москви запропонувати хоч щось для України. Таке враження, що вони ненавидять “УПЦ МП” і бажають їй загибелі, аби лише ніхто не запідозрив їх у тому, що вони “поступилися приниципами”. Найбільше цей лист нагадав мені відомий лист Ніни Андреевої “Не могу поступаться принципами” – тоді комуністичний фанатизм не дозволив КПРС і СРСР пройти той шлях, який проходить успішно Китай, і вони випали в історичне небуття. Тепер історія повторюється, і замість м’яких сценаріїв для “УПЦ МП” пропонується змиритися із майбутнім колапсом, а його наслідки заздалегіль оголошують результатами політичних обставин. З точки зору п.Кирила, яку висловлює в книзі “7 слів про русмір” саме існування України – це результат випадкових історичних обставин (!), результат впливу “зовнішніх сил”. Що тут взагалі поганого, що в Україні буде автокефальна канонічна церква? – Нічого.

Але навіть тут і зараз, не пропонується альтерантиви. За весь православний народ розписується сам патріарх Кирило: “вони хочуть бути з нами, вони хочуть бути в РПЦ”. Ну і прекрасно. Кожен матиме таке право. Нажаль, українське законодавство – ліберальне; силовий блок завжди не хотів чіпати РПЦ в Україні та церкви взагалі. Але чи дійсно люди хочуть бути в РПЦ? Чи вони хочуть бути у своїй канонічній церкві? Чому така впевненність, що завжди українці мають хотіти бути в статусі колонії? Чому якщо єдність – то не єдність рівноправних автокефальних церков, а саме єдність підкорення? Лист, який написаний з позицій ображеної сторони весь пронизаний мисленням колонізатора, який жодним чином не ставиться під сумнів своє право розпоряджатися долею колонії. Але, нажаль, патріарх Кирилл спізнився. Десь на 30 років. І тому як зник його авторитет після скандалів з годинниками, так і зараз зникає міф про вправного і розумного церковного дипломата. І це – слава Богу!

чорноморець

Юрій Павлович Чорноморець, професор кафедри богослов’я та релігієзнавства НПУ імені М. П. Драгоманова, провідний сучасний український релігієзнавець і філософ, facebook

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws Думки авторів не завжди збігаються з думкою редакції rss