Українці хворі народницькими ілюзіями “не ідеальна держава – щось чуже”

“…Попри століття, що сплинуло з часів Української революції, і незважаючи на вже 27-річний досвід нинішньої державної самостійності, українське суспільство все ще залишається в полоні «народницьких» ілюзій: що держава, якщо вона не така «ідеальна», як хотілось би, є чимось чужорідним – істотою, яку треба дурити й у тіні якої ховатись. Що тоді, що тепер бракує розуміння засадничої речі – що держава є першорядною цінністю сама в собі. А все інше – другорядне. Особливо за умов явної зовнішньої загрози.

Як і сто років тому, маємо справу з отаманщиною, коли ледь не кожен політик і чимало звичайних громадян, явно виходячи поза рамки власної компетенції, вважають себе найкращими експертами з політичних, військових чи економічних проблем. У минулому столітті отаманщина у війську й пріоритетність власних бажань призвели до втрати державності, встановлення комуністичного режиму й подальших апокаліптичних страждань українців. Сьогодні українці – і політики, і суспільство – знову розколоті за вкрай схожої ситуації. Вже вкотре за умов кризи метою є пошук вигоди, а не єднання й консолідація. Сто років тому український селянин сліпо пішов за обіцянками безкоштовної землі, яка була для нього важливішою за те, хто буде правити в Києві. Сьогодні чимала частина суспільства готова наївно й безоглядно повірити у низькі тарифи й закінчення російсько-української війни вже наступного дня після виборів. Водночас значна група людей у кризовий момент відверто й нахабно відстоює узаконення права порушувати (а не спочатку змінити) закони й шантажувати державу й простих громадян блокуванням магістральних доріг. Чим ці люди кращі від отаманів часів Директорії, для яких інтереси свої та свого оточення домінували над потребами держави в часі кризи? Нічим. В обох випадках пріоритетом була «вольність». Незалежно від ціни. …”

Про мову, facebook

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws 2014-2017 Київ rss