Українська історія Луганська

Задовго до офіційного «заснування» міста Луганського у 1795 році, на лівому березі річки Луганки вже з початку XVIIІ ст. були відомі поселення запорозьких козаків: з 40-50 років XVIIІ ст. «стародавнє запорізьке займище, старожитна козацька місцевість» — Кам’яний Брід (нині, у дещо видозмінених межах є одним з 4-х адміністративних районів міста Луганська) та ще давніший зимівник козака Вергуна (нинішнє селище Вергунка Жовтневого району міста Луганська). Згадку про козака Семена Вергуна маємо в «Історії запорозьких козаків» Дмитра Яворницького. 1688 року цей козак доправив до Війська Запорозького Низового листа гетьмана Івана Мазепи, а також тисячу червінців у дарунок від нього, які передано кошовому отаману Грицькові Сагайдачному. Бачте, наші луганські запорожці були на стороні Мазепи.луганськ

Біля козацьких зимівників в урочищі Підгірному (пізніше село Підгірне, зараз — селище Слов’яносербськ) був Підгірненський бекет (передовий аванпост запорожців — укріплений пункт на кордоні), козаки з якого наглядали за Борівським перевозом (нині в районі сучасного міста Сіверськодонецьк) на річці Донець, через який переправлялися татари у напрямку Дикого Поля (там татари мали пасовища, якими користувалися в посушливі роки) і далі в Московію. Від 1641 року козаками цього бекету командував Іван Богун. Наступного (1642) року вони вщент погромили татарський загін, а 20 травня 1643 року там відбулася сутичка двох сотень кінних запорожців під проводом Богуна з військовим загоном московитів («русских») на чолі із Струковим, що був направлений із Воронежа. Вже через кілька років Богун уславиться як один з ватажків у війську Богдана Хмельницького від час польсько-української війни.

Починаючи з XVIIІ ст., запорожці складають більшість населення Середнього Подінців’я. Хоча окремі їхні поселення були закладені ще в XVII столітті:

Лисичий Байрак на Дінці (нині місто Лисичанськ); є свідчення, що запорожці Лисичого Байрака та сусідніх зимівників ще у XVII сторіччі використовували кам’яне вугілля як паливо для побутових потреб і при ковці заліза. Проте роком заснування Лисичанська вважається чомусь аж 1710 рік.

Кам’яний Яр та Гриценків Протік (нині місто Брянка) — згадується в числі населених маєтностей запорозького козацтва у 1696–1707 роках. Абшитовані запорожці, що мали тут зимівники, з успіхом займалися тваринництвом і хліборобством, а надлишки плодів своєї праці з великою вигодою для себе доправляли до Бахмутської фортеці.

Черкаський Брід на річці Луганці згадується від 1645 року (село Черкаське з 1764 року, з 1956 року — місто Зимогір’я Слов’яносербського району). Черкаси (черкеси) — давня назва запорожців-козаків.

Хороший Яр на річці Луганці (нині село Хороше Слов’яносербського району) — «найдавніше запорозьке займище, старожитня козацька маєтність».

Макарів Яр на Донці (в 1951-2016рр — село Пархоменко Краснодонського району, після декомунізації селу повернули його історичну назву — Макарів Яр) — ця місцевість з давніх часів була улюбленим кутком і приємним сховищем для запорозького козацтва. 1738 року тут оселився зимівником абшитований січовик Макар Безродний. А запорожці із сусідніх зимівників Скелюватий Яр і Тертишний Байрак у 1690 та 1700 роках постачали до Бахмутської фортеці на продаж велику кількість худоби, збіжжя та інших харчів.

Глибокий Яр і Мечетна Балка на річці Міущику (зараз сел. Красний Кут Антрацитівського району) — ця місцевість із давніх-давен відома та знайома запорозькому козацтву. Тут мав зимівник абшитований запорозький Військовий старшина Петро Довгаль.

Шовковий Протік на річці Луганчику (село Шовкова Протока Лутугинського району), що із давніх часів було найулюбленішим кутком запорозького козацтва. У 1680 році тут сиділо зимівниками кілька абшитованих військових старшин із родинами. 1707 року Шовковий Протік також згадується в числі поселень запорозьких козаків.

Займище Асесорське на Донці (нині місто Привілля; колишні назви: село Асесорське — 1695 р., поселення П’ята рота — 1753 р. поселення Привільне — 1778 р.) — згадується від 1695 року.

Поповий Яр і Чорнухин Байрак (зараз село Чорнухине Попаснянського району) — ця місцевість добре знайома запорозькому товариству. У 1600–1700 роках через неї пролягав козацький шлях із Січі на Дон і Кагальник. На початку XVII сторіччя запорожці влаштували там одну з головних попутних станцій з великими запасами харчів, зброї та інших припасів. Подорожні козаки мали можливість відпочити, запастися харчами та поживою для своїх коней. Для релігійних обрядів, за наказом Січі, там була похідна ікона святителя Христова Миколи Чудотворця, при якій утримували священика для молитов і пісень.

Маєтність Веселенька біля місця впадіння річки Луганки в Сіверський Донець (нині селище Веселеньке Жовтневого району міста Луганська) — вже в 1707 році значиться в числі заселених місцевостей запорозького козацтва.

Холодів Яр та Суха Балка біля місця впадіння річки Луганчика до Донця (нині — село Суходіл Станично-Луганського району, в 1962-2016 рр — Піонерське, після декомунізації селу повернули його історичну назву) — згадки про ці зимівники є від 1704 року.

І це лише кілька найдавніших із них. Тодішні запорозькі маєтності перебували у складі Кальміуської паланки Запорозької Січі. Їхні зимівники були розташовані в нинішніх межах Луганської, Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей України, а також Ростовської області РФ. Наприклад, Покровське, — нинішній районний центр Неклинівського району Ростовської області — засноване 1769 року запорожцями Кальміуської паланки Війська Запорожського. Або, ще краще, — місто Таганріг, що до 1924-го року перебувало у складі УРСР (згідно з нормами тогочасного правопису українська назва міста «Таганріг», сучасна російська назва «Таганрог»), — також було в складі Кальміуської паланки Запорожжя. До слова, пригадайте дореволюційну автобіографію Антона Чехова: «Я родился в живописном украинском городе Таганроге…». У 1902 році, розмовляючи на Білій дачі (в Ялті) з М. Горьким і Б. Лазаревским, Чехов зізнавався: «Я настоящий малоросс, я в детстве не говорил иначе, как по-малороссийски». Словом, незрозуміло, чому нинішні «донские казаки» окупували Брянку чи Кадіївку (у 1978-2016 рр — Стаханов) — запорозькі землі.

Села Кам’яний Брід та Вергунка були першими населеними пунктами, що прийняли будівельників і робітників Луганського ливарного заводу, який спорудив шотландець Карл Гаскойн (1795 р). Через 3 роки робітниче селище, яке утворилося довкола заводу отримало назву Луганське. Перша домна на Луганському ливарно-гарматному заводі видала чавун 4 жовтня 1800. Це була перша доменна піч в Україні!

Відомий український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч Борис Грінченко у 1887 році разом з молодою дружиною мешкав на Донбасі в селищі Олексіївка Катеринославської губернії (зараз є частиною селища Михайлівка Перевальського району Луганської обл.) та працював у народній школі Христі Алчевської, дружини Олексія Алчевського, — засновника міста Алчевськ. В селі знаходиться Народний меморіально-літературний музей Бориса Грінченка

Місто Алчевськ назване в честь його засновника — українського промисловця і банкіра, власника Харківського торговельного банку, купця першої гільдії, мецената Олексія Алчевського, що був засновником Донецько-Юріївського заводу (нинішнього Алчевського металургійного комбінату) і акціонерного товариства ДЮМО. Заснований ним завод ДЮМО був у той час єдиним в Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали, оскільки практично всі підприємства Донбасу збудовані за іноземні кошти: Бельгії, Франції, Великобританії, Німеччини. Під час гострої економічної кризи початку XX століття, не витримавши конкуренції з панівними на Донбасі іноземними компаніями, і, отримавши відмову від царського уряду на прохання про кредит, Олексій Кирилович Алчевський 7 травня 1901 року кинувся під поїзд на Царськосельському вокзалі в Петербурзі. Знецінені після загибелі Алчевського акції ДЮМО зосередилися в руках франко-бельгійських компаній. На пам’ять про засновника заводу ДЮМО станція Юр’ївка за клопотанням місцевих промисловців була перейменована в 1903 році в станцію Алчевське. Від станції отримало назву і заводське селище, з 1902 року перетворилося в місто.

У жовтні 1893 року в театрі купця Степана Блинова в Луганську з великим успіхом проходили гастролі української трупи за участю відомої акторки Марії Калини. Було зіграно п’єсу «Наталка-Полтавка» Івана Котляревського.

З 1918 року центральна і південна частини нинішньої Луганської області у складі Половецької землі — адміністративно-територіальної одиниці найвищого рівня Української Народної Республіки.

У селі Іванівка Слов’яносербського повіту Катеринославської губернії (нині Антрацитівський район) народився підполковник армії Української Народної Республіки, учасник бою під Крутами — Семен Лощенко. Відомий тим, що вів вогонь з єдиної української гармати — «Вискакує потяг з двома вагонами і платформою, на которій стоїть 75-мм гармата. Ото такий бронепотяг! Одна гармата, один кулемет і 5 чоловік залоги. Штабс-капітан Лощенко, незрівняний артилерист, людина великої одваги, маневрує між станцією і лавою, весь час веде огонь… Правдивим героєм бою був Лощенко і його четверо та машиніст з кочегаром на паровозі» — зі споминів одного із вцілілих учасників бою, Никифора Авраменка.

Відповідно до Харківського правопису (він же «правопис Голоскевича», «скрипниківський» або «скрипниківка»), що був офіційний в УССР до 1933-го року, назва міста пишеться як «Луганське». Зображення, що прикріплене до публікації — частина Схематичної мапи Луганської округи 1928 року.

Станом на 1935 рік із 25 шкіл у Луганську нараховується 22 україномовні і 3 російськомовні. Перечитайте це речення іще раз. А тепер іще раз.

Луганський футбольний клуб «Зоря» став чемпіоном СССР з футболу 1972 року. Це був перший чемпіон СССР із міста, яке не було столицею республіки.

Протягом п’яти років колишній Луганський ливарно-гарматний завод був першим офіційним монетним двором незалежної України: всі українські монети з жовтого металу і деяка частина «білих» з 1992 по 1997 рр. викарбувані саме в Луганську! Пошукайте в гаманці, може знайдете рідну луганську монетку.

facebook.com/Luhansk.official

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws 2014-2017 Київ rss