Не пишіть маячні “історія не наука” чи “філологія не наука”

Ніколи не думав, що доведеться писати лікнеп на загально-наукові теми, але що робити.
Критична маса дописів в дружніх стрічках сповнена, через якийсь спалах, “принциповому розділюванню” гуманітарних і технічних наук.

Почну з короткої тези, що це маячня.

Математики й фізики нічого не тямлять в історичній чи філологічній науці, окрім вельми наближеної пропедевтики, яку мали в школі.
Те саме і навпаки, гуманітарії нічого не тямлять в науках технічних.
(Виключення існують, їх можна нарахувати тисячами – індивідуальні здібності, людини доби ренесансу, суміжні дослідження, –
але то побічний ефект “великих чисел”, бо ми оперуємо практично міль’ярдами людей з освітою і фахом як величиною).

Відтак, поява фізмата чи якогось натураліста з вигуком “Історія не наука!”, “Фігня ця ваша філологія!” – важить в інтелектуальному сенсі не більше, ніж аналогічна заява гуманітаря “Фізика не наука!”, “Поцня та ваша генетика!”.

Тут просто нема що обговорювати здоровій людині зі здоровою людиною.
Натомість раз по раз з подивом бачу, що тема “важная і актуальная”.

Люди масово плутають ту шкільну пропедевтику, яку добре чи погано висіділи за партою, з академічною наукою із тої ж галузі, в якій вони ніяким боком.
Свою нелюбов до предмету, а то й до конкретної учілки, плекають і вирощують до псевдометодичних розмірковувань про справжність одних наук та псевдість інших – як правило отих самих, з якими не склалося зі шкільної лави.

Бачу, як історію часто оголошують “ненаукою”.
Однак я впевнений, що така людина просто не знає історичної методології, і навіть ніколи нею не цікавилась.
Щоправда є гірший приклад, коли на першій стадії фізмат вривається в науку історії (чи те що він вважає таким – її наратив) з вигуком “фігня”, “як все тут просто”, “які всі тупі”, а потім починає ваяти свою реальність, постійно видаючи анафеми “офіціальній” або “академічній” або “загальноприйнятій” історії, плутаючи навіть ці три визначення як щось одне і те ж.
На виході тоді буває щось дуже чудернацьке і разом з тим вірусне – як шедьоври фомєнка-носовського, частний приклад.
Вірусним явище стає через часте використання (і плутання як я зазначив вище) офіційної, академічної, шкільної та загальноприйнятої науки.
Як в Росії, так і в Україні різні верстви населення (далекого втім від історічної науки) справді ж стикаються з брехливістю офіційної трактовки і подачи історії. Тому їх легко дуже перевербувати, перенести критичне ставлення з політики партії на історичну науку як таку.
І от вже замість розбору, наприклад, як влада совіцького чи імперського періоду фальшувала, нищила – і нищила не тільки докази фактів, документи, праці але й самих науковців “не тої орієнтації” – пересічного неісторика закликають під улюлюкання оголосити саму науку винною.
Якщо хто від того і виграє, то ті хто ніщили.
Адже кінець кінцем мета їхня досягнута, тільки руками корисних ідіотів.
Знищені чи зламані історики стають жертвою вдруге – перший раз їх палили на кострах за переконання чи навіть просто методологічну чесність, другий раз плюють на їхні трупи вже як на представників “ненауки”.

Таку ж ролю виконують напрями, оголошені “альтернативними”.
Це найдобріше видно по історії знову ж українських і росіянських народів (хоча і в інших шафах теж лежать скелети).
Замість академічної реконструкції тої історії, поки вільно дихається і доступ до джерел практично вільний – пересічному неісторику пропонується яка-небудь, як правило етноцентрична, рідше містична мішанина. Вона дуже приваблива, легка для засвоєння, але ігнорує базові – власне, наукові – принципи історичної науки.

Позитив від таких дослідів дилетантів я теж визнаю:

1) дилетант захопився історією – це вже добре, а інше прийде з роками, він рано чи пізно впреться в методологію, спробує винайти велосипеда у відкритій ним америці, в 99 відсотках поступово перейде до наукових методів, в 1 відсотку подарує світові нові методи, які оцінять з часом інші.

2) народ цікавиться своєю історією – це добре за замовчанням. Спраглий до знань, він все одно звернеться до наукових робіт і потроху ознайомиться з фактами, а не інтерпретаціями.

Проте шкода існує також і вона розділяється на два аспекти – національний та дисциплінаний.

1) Потім саме дилетантські роботи, неминуче сповнені жахливих і очевидних методологічних помилок, буде глумліво цітіровать ваш враґ. Адже їхні автори наполягають, що це і є саме справжня історія, то ж і ворог цілком задовольниться цієї версією, кажучи, дивіться як деградувала наука в Наукраинє.

2) Потім глянувши на любительські книги (“нова хронологія”, “татари – батьки всього світу”, “русская гиперборея”, етс) неісторик або одразу їх відкине з огидою, або спочатку захопиться, втягнеться і лише потім відкине, коли зрозуміє що його тягають за носа — але фінал однаковий: відкине і скаже сакраментальне:
“Завжди знав, що історія ніяка не наука”.

Остання теза – лише самовдоволення, що людина не марно прожила життя, не марнуючи час на всілякі “ненауки”.
Це якась егоцентрічна мета, лежить в сфері психології (теж, між іншим, з точки зору деяких – “ненауки”)
і разом з тим претендує на поширену думку, гірше того – як всяка вірусна фігня, намагається внуритись до механизму прийняття рішень, повпливати на шкільну та державну політику.

Останніми днями, як я міг судити, спалах спричинили чиновницькі дебати про чергові вимоги до кандидатських і дісертацій.
І почалося – в кращому разі “це абсолютно різні типи наук”, в гіршому – “гуманитарі це ненаука, це арт, це кноулєджь, це блаблабла”.

Я мушу розчарувати авторів таких думок.
Ви явно плутаєте гуманітарні науки з філософією, яка хоч і є “мати всіх наук”, але сама вже давно не наука (при чому в хорошому сенсі цього слова).
Щодо історії, психології, лінгвістики – запевняю, що там відбувається щоденна саме наукова праця, за всіма лекалами класичної науки.

Так, вам може бути незрозуміло, навіщо друкувати статтю про те як письменник Е, виявляється, був знайомий з художником Б, і нафіга всьо ето за державний кошт. Ви ж не станете читати і хто це буде читати (хоча автор, якщо це не науч-поп, мусть викласти відповіді на ці питання).
Але дайте почитати статтю про ті ж лептони (тільки справжні) гуманитарю, ну шо, сильно він зрозуміє навіщо це? Ахнєт? Ахнєважно? Це треба показувати тільки спеціалісту? Ну так а з чого ти взяв, що статтю з філології треба показувати не спеціалісту, а тобі, і що ти тут є мірило всіх вєщєй.

Алі Татар-заде, facebook

Попередні статті автора:

Відділення церкви від держави – перш за все невтручання церкви у справи держави

Слобожанщина освоювалась українцями ще за часів Речі Посполитої

Про Анну Ярославну

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws 2014-2017 Київ rss