75 років тому була створена дивізія «Галичина»

75 років тому, 28 квітня 1943 року, була створена 14-а піхотна (гренадерська) дивізія «Галичина» – підрозділ у складі військ Ваффен СС Німеччини. На сьогодні українське суспільство неоднозначно ставиться до вояків і військового підрозділу у складі німецької армії, негативною є оцінка різних кіл у світі. За що боролись українські дивізійники? Чому добровільно пішли у дивізію? Чи варто вшановувати дивізію «Галичина»?

Німецькі пропагандисти активно і вміло агітували українців записуватись у військове формування, наголошуючи, що вони воюватимуть проти Червоної армії, більшовицької загрози. А як репресивно діють радянські «визволителі», галичани добре знали і пам’ятали про численні звірства у 1939–1941 роках.

Галицькими містами і селами ходили вербувальники. До того ж до людей звертались українські діячі. Керівник Українського центрального комітету, професор Володимир Кубійович підтримував створення української дивізії у складі німецької армії. Понад 80 тисяч українських чоловіків, чимало молоді, віком 17–19 років, добровільно зголосились до 14-ї піхотної дивізії зброї СС «Галичина». Близько 30 тисяч, за різними даними дослідників, не пройшли відбір.

«Була дуже добра пропаганда і СС розшифровувалась, як січові стрільці. Тому в дивізію пішли так багато освічених людей саме з патріотичних міркувань. Вони ідентифікували себе з тими, хто бореться за незалежну Україну. У 1943 році всі ще мовчали про злочини нацистів. Лише коли перші війська західних союзників увійшли в концтабори, тоді світ дізнався про злочини Гітлера. А до того всі мовчали і не переймались нацистськими злочинами. Для мене важливим є те, що провід ОУН Степана Бандери засуджував створення дивізії як шкідливий політичний проект, який не буде служити українським інтересам, що українці знову опиняться між молотом і кувалдою. Так і сталось», – говорить історик Микола Посівнич.

Батько львів’янина Богдана Панкевича допомагав дивізійникам вже у роки незалежності України впорядковувати місця поховання їхніх побратимів на Львівщині. Богдан Панкевич спілкувався з багатьма вояками дивізії і запитував у них, чому саме вони пішли в дивізію. У відповідь чув, що головне для них було недопустити на територію України радянських «визволителів».

«Після того, що росіяни тут зробили за рік, від початку 40-го року до початку 41-го, після тієї бійні, хлопці йшли в дивізію, як у єдине реальне військове формування, щоб зупинити дідька, який насувався зі Сходу. А також вони мали і другу мотивацію – це дуже добрий вишкіл, зброя, з якою планували переходити в УПА, якщо німці не захочуть створювати незалежну Україну. Ці два мотиви гідні поваги до цих хлопців і до створення дивізії», – зауважує львів’янин.

Українці йшли воювати за Україну

Самі ж вояки дивізії наголошують у своїх численних спогадах, що підрозділ належав до військових збройних сил – Ваффен СС, а не до елітарних німецьких частин, які виконували каральні завдання. Питомо німецькі дивізії починались з СС, а чужинецькі – Ваффен СС.

Загалом гітлерівська Німеччина створила близько двох десятків військових національних гренадерських дивізій: угорська, голландська, італійська, французька, хорватська, фінська, естонська, азербайджанська та інші.

У липні 1944 року для українських дивізійників було перше і останнє важке випробування у бою проти радянської армії. Ще не вельми добре вишколену дивізію кинули у бій під містом Броди Львівської області. Тоді радянські війська розгромили німецьку армію. У боях під Бродами з 11 тисяч українських дивізійників загинули 7 тисяч. Більшість із тих, хто вижив, пішли в Українську повстанську армію.

«Тисячі хлопців, які вірили, що захищають Україну, безвідповідальні керівники кинули в м’ясорубку під Бродами, і захищали вони, фактично, не Україну, а Третій рейх. Тому про які вшанування роковин дивізії може бути мова? Радше це траур, немає чому тішитись, йдеться про трагедію людей, які у вирі Другої світової війни опинились у надзвичайно складній ситуації. Люди були дезорієнтовані, не знали, до кого примкнути, в який спосіб проявити свій патріотизм і це стало наслідком того, що багато осіб дійсно вступали добровольцями в дивізію СС «Галичина», але гинули вони за чужу справу, не за Україну. Бо Гітлер ніякої самостійної України не збирався встановлювати», – говорить український історик, професор Українського католицького університету Олександр Зайцев.

«Якби дивізія створювалась у 1941 році, то можна було б зрозуміти ілюзії добровольців. Бо тоді ще не було зрозуміло, що Гітлер несе для України. Але у 1943–1944 роках, після того, як гітлерівці вчинили в Україні масовий терор, знищили кілька мільйонів людей, плекати якісь ілюзії стосовно того, що гітлерівська Німеччина може бути союзником України, це був нонсенс», – додає Зайцев.

Дивізія у складі Німеччини – політична помилка

За словами науковця, для українських патріотів, які хотіли боротись за самостійну Україну, ситуація у 1943 році була складною.

Воювати на боці німецької чи радянської армії, з моральної позиції, були погано. Водночас, із суто прагматичних міркувань, політичною помилкою було пов’язувати майбутнє української держави з гітлерівською Німеччиною.

«У 1943–1944 роках гітлерівський рейх вже котився в прірву і пов’язувати з ним українську справу – це була помилка, яка лише кидала тінь на українську справу. Важко сказати, чим думали Володимир Кубійович і Дмитро Паліїв, який, до слова, загинув у бою під Бродами. Перемогти Червону армію – такі ілюзії можна було мати у 1941 році, але не в 1944 році. Тут спрацювала певна інерція мислення. Той же ж Дмитро Паліїв був ветераном Першої світової війни і пам’ятав її, а тоді у 1918 році був певний союз з Німеччиною», – каже професор Зайцев.

«Ці люди були зациклені на тому, щоб створити українську армію, нехай навіть при допомозі Німеччини, нехай навіть негативно ставлячись до Німеччини. Вбачаючи головного ворога України в Радянському Союзі, вони вважали, що можна йти на співпрацю хоч із чортом, хоч із дияволом, але проти червоної Москви. Головне – створити українську армію, а там побачимо, за таким принципом, вочевидь, діяли. Звісно, що з огляду багатьох років, сьогодні легко бути мудрими і розмірковувати. Я не наважусь кинути камінь у цих людей, бо вони хотіли добра Україні. Але, тим не менше, помилка залишається помилкою і до якихось позитивних наслідків для України це не привело, окрім марно загиблих тисяч ідеалістично налаштованих молодих людей, які б могли принести користь Україні в інший спосіб», – наголошує історик Олександр Зайцев.

Попри те, що у 1943 році, у складних умовах війни, було політичною помилкою створювати дивізію «Галичина», українці, які добровільно записались у військовий підрозділ, які прагнули незалежності для української держави, заслуговують на повагу і пам’ять, зазначає Олександр Зайцев. Водночас, недоречним вважає створювати культ із дивізії.

«Суб’єктивно, вояки дивізії воювали за те, що вважали правильним, проти червоного окупанта. Але, по суті, вони не Україну захищали, а Третій Рейх. Фактично, продовжили його існування і, безперечно, це не був злочин, це була помилка і трагедія. Дивізія Ваффен СС «Галичина» ніколи не була засуджена ні на Нюрнберзькому трибуналі, ніде інде, не йдеться про відверту пропаганду нацизму. Навіть сьогодні важко відповісти, а що ж це було тоді створено, тому що Друга світова війна, діяльність самостійницьких українських сил під час цієї війни, хто мав рацію, а хто не мав – це залишається відкритим питанням і дуже болісним», – каже Олександр Зайцев.

На сьогодні дивізія «Галичина» викликає неоднозначне ставлення в українському суспільстві і це питання досі розділяє громадян України. Хтось дивізійників вважає героями, а хтось переконаний, що це колаборанти. Неоднозначне ставлення до цієї непростої сторінки в українській історії у певних колах в Європі та США.

У Львові з нагоди 75-річчя створення дивізії Ваффен СС «Галичина» запланована панахида за загиблими українськими вояками і «Марш величі духу», на який запросили львів’ян прийти у вишиваних сорочках. Похід традиційно розпочинається від пам’ятника провідника ОУН Степана Бандери, хоч він і не підтримував ідею створення дивізії. Цей марш із року в рік стає головною темою російських медіа, де Львову накидають імідж «нацистського міста».

Можливо, кращим способом відзначити пам’ять про вояків дивізії, які наївно та з ідеалістичних міркувань йшли у військовий підрозділ воювати проти червоних військ, захищати Україну, були б не марші величі, каже історик Олександр Зайцев, а публічні дискусії про цю складну сторінку української історії.

Радіо Свобода

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws 2014-2017 Київ rss