Націоналісти вважають себе особливими людьми, а багато з них не було на фронті

Серед націоналістів культивується ставлення до себе як до особливих людей, як до воїнів, кшатріїв – найжертовніших, найсміливіших, наймужніших. А решта громадян, це, відповідно, інертна маса, яка не має ні волі, ні свідомості, і цю масу треба очолити будь-яким способом, навіть попри її бажання, і повести здобувати самостійну державу. Майдан же примусив мене побачити, що хоча націоналісти були вістрям, потужною силовою складовою, проте основною силою були не вони, а саме пересічні громадяни – ті, кого ми звикли вважати “безвольною масою”. Виявилося, що серед сотень самооборони націоналістичних була меншість. Що готовність до боротьби характерна багатьом людям різних поглядів.

Виявилось, революційний суб’єкт геть не там, де я думав. І в цього суб’єкта зовсім не ті ідейні переконання, які я передбачав. Оце тобі відкриття… Пізніше, на війні я бачив надзвичайно багато людей різних переконань. Вони були боягузливі, сміливі, жадібні, безкорисливі, щирі, різні, але націоналістів серед них була зникаюча меншість. І взагалі, багато “націоналістів” примудрилися в найстрашніший для країни час відсидітись у тилу, чим зламали мені картину світу остаточно. Виявляється, і “кшатрії” у нас не те щоб дуже кшатрії, і “пересічні громадяни” не такі вже й пересічні.

Націоналізм був правильним і доречним у момент, коли треба було довести, скажімо, необхідність українізації, або реабілітації славного імені та пам’яті Степана Андрійовича Бандери, який життя поклав за цю країну. Дивно, що він офіційно не визнаний як національний герой досі. Треба було перенести свято української армії на Покрову, день українського козацтва. До Майдану про це говорили тільки націоналісти. А от після Майдану, спостерігши, як жива нація бореться і перемагає, не зробити з побаченого висновків і лишитись у вузькій субкультурі було важко. Розумієте, “націоналізм” – це, здебільшого, субкультура, а не політичний рух. Коли ти перебуваєш всередині неї, здається, що всі навколо такі ж. Фейсбук пропонує тобі в друзі тільки людей з бандерівськими аватарками. Ти ходиш у спортклуб, де тренуються такі ж, як ти. Всі твої друзі з цього кола. Світу за межами субкультури ти просто не бачиш. І щиро не розумієш, чому ж за націоналістів не голосують, чому вони мало кому подобаються – ти-то собі подобаєшся, вважаєш себе неабияким арієм.

дмитроРізниченко

Дмитро Різниченко, facebook

Попередня стаття автора – На Київ після вибухів у Калинівці? – Ідіть у військомат і на Москву, шоумени!

Русь | Всесвіт © rous.ws 2014-2017 Київ rss