І знову: через “некласичність”/гібридність/неповноцінність, називайте дану ознаку як завгодно, цієї війни, у нас викривлене і її сприйняття. Померла людина, яка хейтила все українське, брала участь в розвалі України протягом 2010-2013рр., сприяла початку війни, відпрацьовувала російські пропагандистські теми, бажала смерті тій версії Україні, що почала відроджуватись після Революції, працювала на країну-окупанта. Це не “інша думка” чи цивілізований опонент, а переконантй, ідейний та публічний колаборант, незалежно від статті, віку, сімейного стану (“ана же мать” – для когось таємниця, що більшість бойовиків на сході теж чиїсь батьки і чоловіки? Ні? У когось смерть терористів від обстрілів ЗСУ теж викликає співчуття? А різниця між ними не така й суттєва), зовнішності чи решти критеріїв. Смерть цінного колаборанта і не має викликати співчуття, бо це – мінус потузі агресора. Співчуття і журба за такими персонажами – ознака не гуманізму, а моральної роззброєності суспільства. Тож не треба вдавати моралістів і поборників етики, бо схоже на зламаний компас.
Роман Кулик, журналіст, facebook
_____________________________
Безусловно, плясать на костях омерзительно и, сегодня, я ещё раз убедился в прописной истине, про которую неоднократно говорил сам. Фейсбук превратился в территорию ненависти.
Но смерть Ирины Бережной, на мой взгляд, вскрыла гораздо более глубокую проблему.
А именно, соответствие образа жизни политика его убеждениям и его публичной позиции.
Ирина погибла в ЕС, на критике которого она строила свою политическую карьеру. Более того, я совершенно точно знаю, что буквально несколько дней назад Ирина была в Монако на показе российского дизайнера Ульяны Сергиенко.
Как человек, пришедший в политику из большого бизнеса, я никогда не пытался строить из себя сирого и убогого.
Не доил коров, не изрыгал проклятий против “буржуев-кровопийц”, не возбуждал у сограждан ненависти к полиции, и даже не прятал свой вертолёт (будь он неладен), который не даёт покоя Саакашвили.
Знаете, если я отдам Богу душу, то очень многие тоже будут радоваться. Десятки тысяч. Я готов.
Но я никогда не буду публично ругать страну-агрессора, а сам по ночам играть тихо на балалайке или мотаться на отдых в Сочи.
А многие “бывшие”, они – другие. Они лечатся на Западе, но страдают по нашей медреформе.
Клянут в телевизорах США, а сами стучат на “хунту” американскому послу и просят у него защиты от “политических преследований”. Смеются над красными кружевными трусами, но любят ходить с крокодиловыми сумками “Биркин” по 30 тысяч долларов за штуку. И когда “коммунист” Калетник сидел на таможенных потоках, то дедушка Ленин в это время переворачивался в гробу.
Будьте настоящими и на вашу могилу не будут плевать.
Господь рассудит.
Борис Филатов, facebook
