Про безвіз та народні гуляння

Про безвіз писано і переписано. Однак я його сприймаю не як перемогу з народними гуляннями до зелених чортиків, а як звичайне явище, яке давно назріло.

Безвіз — це узагалі просто розв’язаний бюрократичний вузол на руках. Купив квиток в одну сторону, сів і полетів. Без купи довідок і виписок, які мають довести, що ти самодостатня працююча незаміжня жінка, яка не іде підзаробить на вихідних у борделі чи не зариться на фіктивний шлюб із 80-річним єврохрєном) Віза справді була перешкодою для вільного планування подорожей. І зайвим штрихом: “ви люди третього сорту. Гірше за біженців в таборі Кале, які можуть осісти в Європі навіть без документів”.

Безвіз попри піар із кожної праски — це не якесь унікальне досягнення влади. Це необхідність. Безвіз і відмова від нього стали каталізатором для протестів у жовтні 2013.

Безвіз — зовсім не можливість піти на безкоштовний концерт “Піккардійської терції” на Європейській площі у неділю. Скоріше спогад про Нігояна та Жизнєвского, тих хто першими поклав голови на цій самій Європейській площі… Кого потім несли в трунах під “Плине кача” тієї самої “Піккардійської терції”. Вони померли за свободу і європейський вибір своєї країни, а оці танці на могилах, і пісні — якесь відлуння совка, коли на місці церков і цвинтарів зводили клуби та гастрономи.

Безвіз натуральний не сприймає наказів із районо “забезпечити присутність працівників освіти на такому-то заході”. Натуральний безвіз — це коли лікар і вчитель (бюджетник” не підставка для прапора на штучному мітингу, а людина інтелігентної і поважної професії.

Постячи селфі з Європи #цебезвіз, штурмуючи сайт МАУ в пошуках дешевих авіаквитків, не варто забувати тих, хто голови поклав аби звичайні бюргери стояли в чергах до паспортних селвфі за біометричними паспортами, а не до бомбосховища чи авто з гуманітарною допомогою. Учора двоє бійців ЗСУ загинуло знову за цю можливість — жити без проблем далеко від Донбасу.

Нам в ефіри часто телефонують глядачі. Питають, “нащо безвіз, коли пенсія не 3000 євро” і про всіх, хто поїде мити унітази чи витирати чужі старечі дупи. Безвіз теж не про це.
У цьому вимірі безвіз скоріше для формування етично-естетичних смаків і про вікно в Європу, яке показало би місцевим аборигенам, як треба жити на землі.
Я упевнена, український турист в Альпах не гадитиме прямо в горах, не кидатиме курячі кістки і недоїдену картоплю прямо в воду, як бачила те учора в Букському каньйоні.
І, можливо, колись зрозуміє, що здорова владна вертикаль — це соціальні ліфти і дотримання букви закону. А не правило шести кумівст та можливості все “порєшать” за пляшкою віскі і сигарою в дорогому кабаку опівночі.

Реальний безвіз урешті – не декорація. Він починається не так з біопаспаспорта, а із голови.

Марина Данилюк-Ярмолаева

Марина Данилюк-Ярмолаева, журналист, facebook

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws 2014-2016 Київ rss