Що значить референдум в Туреччині

Референдум у Туреччині завершився мінімальною перевагою прихильників нової Конституції, яка передбачає перехід до президентської форми правління. За високої явки у 85% «за» висловилося 51,2% виборців, проти – 48,8%. Тепер політичну конструкцію республіки чекає перебудова, яка має завершитися до 2019 року – до наступних президентських виборів. З одного боку, Ердоган домігся того, чого давно прагнув, з іншого перемога може виявитися пірровою.

Очікування турецької влади були вище – в межах 55-60%. Отримані ж результати свідчать практично про рівність. Грубо кажучи, кожен другий турок проти зміни існуючого ладу. Юридично рішення прийнято, проте політичне значення референдуму стане полем для гарячих дебатів. Масла у вогонь підлила Вища виборча рада Туреччини, яка вирішила вважати дійсними бюлетені в конвертах, на яких не стояло печатки виборчкому, що суперечить законодавству країни. Майже мільйон бюлетенів визнано недійсними, що можна порівняти з чисельною перевагою прихильників Ердогана – 1,1 млн голосів.

Після оголошення попередніх підсумків голосування в Стамбулі та Ізмірі на вулиці вийшла опозиційна молодь, але поки обійшлося без інцидентів. Противники Ердогана можуть не вважати себе переможеними: вони набрали майже половину голосів в умовах дуже жорстких обмежень для агітації проти реформи. Дуже важливо, що три найбільших міста – Стамбул, Анкара та Ізмір – сказали «ні» президентській республіці. За даними соціологів що більш виборець урбанізований, освічений та молодий, то вище шанси, що він буде в опозиції до нинішньої влади. Якщо в Османській імперії черговим султаном ставав той принц, який швидше за всіх дістався до палацу після смерті колишнього правителя, то в республіці зазвичай на наступних виборах перемагає той, хто «взяв» Анкару і Стамбул.

Великий інтерес представляє портрет тих, хто об’єднався проти змін. Це і соціал-демократи (колишні кемалісти), і ліберали, і основна частина курдів, і мільйони релігійних людей від прихильників ісламістської Партії щастя (від її попередньої версії колись відкололася Партія справедливості і розвитку Ердогана – ПСР) до лівих мусульман -антикапіталістов. Природно, проти голосували також гюленівці, оголошені головними «ворогами народу» і заколотниками в липні минулого року, їх електоральний вплив оцінюється соціологами приблизно в 2 млн голосів. Що найцікавіше, на користь збереження існуючої парламентської системи висловилися і колишні соратники Ердогана, які і запропонували йому очолити партію на початку 2000-х: екс-президент Абдуллах Гюль, екс-спікер Великих національних зборів Бюлент Аринч та багато інших “вичищених” з партії людей.

Ердоган, навряд чи сам того бажаючи, ламає ідеологічні бар’єри в Туреччині. Хоча лідер опозиційної Партії національної дії Давлет Бахчелі підтримав президента та агітував за зміни до Конституції, не всі прихильники партії послухалися свого лідера. На останніх парламентських виборах ПСР і ПНД набрали більше 60% голосів, а зараз результат набагато нижче. Таким чином, в стані супротивників нової Конституції виявилися і праві націоналісти, і прихильники правлячої партії.

Але треба віддати належне й Ердогану. До липня минулого року кількість тих, хто був готовий відмовитися від парламентського правління, не перевищувала 35%. Тільки фортуна або геніальний політтехнологічний трюк в особі «контрольованого перевороту» дозволили турецькій нації об’єднатися, а Ердогану – вичавити з цієї ситуації все можливе. Він вів кампанію під гаслом «Або ти голосуєш «за», або ти – терорист». Відразу після оголошення попередніх підсумків він запально виступив на мітингу прихильників ПСР, давши зрозуміти, що все тільки починається. Пропагандистський потік, який ллється на турецьких виборців останні три-чотири роки, без всяких сумнівів, після референдуму тільки посилиться. Ердоган вже заявив, що, якщо потрібен буде ще один референдум для повернення смертної кари, його легко можна організувати. Електорат не можна залишати наодинці з собою, потрібно весь час міняти порядок денний. Варто відзначити практично повну відсутність ісламської риторики в словах Ердогана – вона в цілому укладається в республіканський дискурс: він говорив про націю, культуру, державу, демократію, зовнішніх ворогів, перемогу народу тощо.

Мабуть, в Туреччині формуються два блоки, які в майбутньому можуть привести до появи двопартійної системи. Не виключено, що суперниця націоналіста Бахчелі Мераль Акшенер, яка цілком може поборотися за президентство якщо не на наступних виборах, то трохи пізніше, після конгресу Партії національної дії заявить про створення нової партії. Це остаточно доб’є ПНД, якій нічого не залишиться, як повністю долучитися до партії влади. На умовному лівоцентристському полі добре себе почувають Народно-республіканська партія з більш молодим електоратом, а також підтримувана курдами та меншинами Демократична партія народів. Вони в ході підготовки до плебісциту показали, що, діючи разом, можуть домогтися багато чого.

Кампанію по обранню першого президента нової Туреччини, таким чином, можна оголошувати відкритою. Вибори офіційно призначені на 3 листопада 2019 року, але невпевнена перемога на референдумі не дозволить Ердогану відкладати переобрання в довгий ящик: за два роки мінімальну перевагу легко розгубити, а з новим невдалим переворотом може й не пощастити. Найлогічніша дата виборів – 2018 рік. Турецький електорат сказав в цей раз Ердогану «так», але відсотком голосування додав: «Але, якщо так піде й далі, можу і не вибрати». Довго ейфорія від «переворотного» єднання нації тривати не може, а економіка явно не виграє від політичних потрясінь. Можливо, виборець забере свій блокуючий голос, якщо Ердоган не виправдає тієї великої відповідальності, яку на себе взяв, – відповідати за все тепер він буде один.

Переклад Русь|Всесвіт

Русь | Всесвіт © rous.ws 2014-2017 Київ rss