Олександр Олесь – іронія долі зрадофіла

Справедливості задля. Поет Олександр Олесь, навколо поховання якого нині розвернулися такі пристрасті – був ще той зрадофіл. Позаяк Олесь був симпатиком Грушевського, Винниченка та Петлюри – про вдаду гетьмана Скоропадського, яка у 1918 р. розбудовувала в Україні економіку, фінанси та армію, Олесь відгукувався виключно в дипазоні від “критично” до “глузливо”.

Ба більше, після арешту Петлюри Олесь відмовився спілкуватися з Дмитром Донцовим (отим самим, що став творцем українського інтегрального націоналізму), бо на відміну від зрадофіла Олеся, Донцов тоді був не просто правовірним гетьмано-ботом, а ще й тодішнім Мінстецем – очолював гетьманську Українську телеграфну агенцію. Уникав Олесь спілкування також з Липинським і Міхновським – знову таки, через їхнє ставлення до гетьмана і гетьманату.

У листопаді 1918 р. у зв’язку з програшем у війні Німеччини і перемогою Антанти (пов’язаною угодою з Росією) перед гетьманом постало питання визнання України Антантою. Антанта відмовлялася вести переговори з будь-якими сепаратними утвореннями – лише з представниками Росії. Рішення було очевидне – об’явити себе правонаступницею Росії і укласти угоду з англійцями та французами від її імені (тим більше – французи самі до цього підштовхували). Розбудувати власну армію… А там…

Так з’явилася гетьманська Грамота про федерацію з Росією.

Серед тих, хто виступив проти визнання України Антантою був Олесь – його вірші у той час вітали протигетьманське повстання Директорії, яке переговори з Антантною перекреслило назвжди і залишило Україну з Москвою сам на сам. Чхати, що про істиний сенс Грамоти про федерацію гетьманці криком кричали – ліваки Винниченка казали зовсім інше, а гетьмано-ботських газет Олесь, звісно, не читав.

Усе це не завадило Олесю втекши у 1919 р. на Захід від більшовиків (вони припхалися зразу, як його другани Винниченко і Петлюра розвалили адміністративну систему і армію), розразитися там обуреним:

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю
І слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.

Я тут спеціально переглянув. Жоден з нинішніх “дисидентів” не закликав зібрати там… кошти на перевезення Олеся в Україну, наприклад.

Бачте, яка вона – доля? Все життя бути зрадофілом, аби тебе переховували гетьмано… вибачте, порохоботи.

А кому ще?

Дмитро Вовнянко

Дмитро Вовнянко, журналіст, facebook

Попередні статті автора:

Патріоти шкодили Україні і раніше. Ще за часів Скоропадського

Для перемоги у війні потрібні багаті підприємці, які купують дорогі авто

Підвищення мінімальної зарплати: “Тепер заживемо”

Чи потрібна презумція правоти поліції?

Про “велику патріотку” леді Ю

Пожежа на “Інтері” не вигідна Україні

Як розуміти слова Савченко

Яценюк успішно керував під час війни, коли противник завдавав удару по економіці

Щодо бурштину. Крикуни не хочуть покерувати цими районами, якщо так “просто можна навести порядок”?

“Росіян в Донбасі нєт. Заряджаєм кулемет” (пісня Ореста Лютого)

Гімном АТО є пісня “Сто бійців”

rous.ws

Русь | Всесвіт © rous.ws 2014-2017 Київ rss